Солонівка, село при р. Солонівці.
І.„Генеральне слідство” (1729–1730): 35 дворів уряду полковничого. За сказками старожилів, після вигнання ляхів, Солонівку заселив козак Овдій Дубовик, житель Городні. Після нього Солонівка була володінням якогось Михайла Голобоярина, у нього село відібрав В. Борковський, наступні володільці – полковники Г. Гетьманич, Я. Лизогуб. Від Я. Лизогуба Солонівка дісталась його зятю Стефану Бутовичу, а після нього володільцями були його дружина та сини: Дем’ян, Стефан та Петро.
В універсалі гетьмана Мазепи від 19 березня 1700 р. визначені межі купленого Солонівського грунта: „почавши від Тятиви у Татаринове болото, логом у Носоцицьку поляну, у рокиту велику логом, у Брутов болото, через шлях Жабчицький до Ростопти болота – від городнян межа, від потягли”.
Від Петра І Стефан Бутович отримав жалувану грамоту (16 грудня 1708 р.), яка підтвердила за ним вічне володіння „у вічність” Солонівкою з „полями пахотними, з лісами, з бором і отчиною, з Видвицькою (Удовицькою) сіножаттю; млин, куплений ним на р. Солонівці, та Солонівський грунт, межа якого проходив по болоту Ростопту через Жабчицьку дорогу в болото Потягле”.
Сини С. Бутовича при слідстві засвідчили седнівському сотнику Римші сказкою, що землі, які їм належать, в 1637 р. їх предок Богдан Бутович купив у Мартина (Марцина) Фаща, в 1649 р. він отримав на ці землі королевський привілей Яна Казимира. Володіння цими землями підтвердили універсали гетьманів Мазепи (1700 р. та 1702 р.) і Скоропадського (1708 р.) і монарші жалувані грамоти (1717 р та 1719 р.), що і підтвердили пізніше, надавши Чернігівській полковій канцелярії документи.
ІІ.„Генеральний опис” (1765–1769): сел. дворів – 25, вол. бунчукового товариша Дем’яна Бутовича. Церква Св. Миколая.